Вікторія Серветник: “Майдан і революція показали Україні багато безстрашних жінок”

Вікторія Серветник

Вона однією з перших прийшла на Майдан – спочатку у Києві, а потім у Рівному. Цю тендітну дівчину можна було побачити і в наметовому містечку, й у захопленій будівлі Рівненської облдержадміністрації. Ні холодна погода, ні люди у чорних масках і з битками в руках, ні розбиті вікна її не лякали. Згодом із викладача музики “перекваліфікувалася” в керівника прес-служби Майдану. Саме Вікторія першою знала про всі революційні плани і події у Рівному та повідомляла про це журналістам.

Чим запам’яталася рівненська революція 23-річній Вікторії Серветник, як вплинула на її життя, і чи готова вона надалі боротися за майбутнє України – про це та інше дівчина розповіла в інтерв’ю сайту “ВСЕ”.

Усі світлини із архіву Вікторії Серветник

“Майдан підтримала, бо душа болить за країну”

– Коли для тебе розпочалася революція? 

– Навіть з глибини своєї неагресивності в певний момент розумієш – боротьбу розпочато. Помічаєш, що в тобі живе дух, що тіло рве до бою, і він не дасть сидіти. Як не давав моєму дідусеві і бабусі, моїм батькам – так і мені. Розуміла чітко – треба виходити, треба допомагати. У першу чергу, своїм часом, присутністю, тим, що можу робити. А вже потім — їжею, ліками, тобто, забезпечуючи тил, як рівнянка і людина. Для мене Майдан розпочався у Києві 24 листопада. Пам’ятаю, ще друг зателефонував, і наша розмова була така: “Рівне має бути там”. Ось і розпочалися активні поїздки щотижня від початку подій на Грушевського. Мені запам’яталося, як одного разу їхала автостопом, хлопці підвозили. Знайомство. Моє ім’я – Вікторія. А вони в один голос сказали: “Ми просто маємо приїхати з перемогою!” Як же вірити хотілося!

– Чому вирішила підтримати Майдан? 

– Тому що болить. За людей, за країну, за культуру, за нас. І приємно, що це був загальнолюдський настрій: кожен докладав зусиль, як міг. Хтось – стояв у перших рядах барикад, кидаючи бруківку в “Беркут” у Києві, а комусь вдалося написати вірш чи намалювати картину. Мені – писати тексти.

– Як ти стала прес-секретарем рівненського Майдану? Якими були обов’язки? 

– На рівненському Майдані я була керівником прес-служби. Організовувала пресс-конференції, брифінги, писала анонси для ЗМІ, готувала газету “Вартові Майдану”, розповсюджувала інформацію у соцмережах. Тобто, робила все, що є обов’язками прес-секретаря. Доводилося інформувати надоперативно і правдиво, адже події розвивалися досить швидко. І для мене це була інформаційна боротьба, яка тривала щодня і щоночі. Доводилося реагувати в такий час швидко, хоча й обережно.

Під час музично-мистецького фестивалю Арт-Поле

“Майданівці стали найближчими людьми”

– Що ти відчувала, коли знаходилася на Майдані, у захопленій будівлі ОДА? 

–  Мені було скаженно боляче за людей, які ходять з пораненими душами. Але я була безмежно щаслива, коли бачила як світяться у нас очі, співаючи з непереборною гордістю Гімн України. Будівля ОДА тоді стала для мене домом. Адже там я проводила практично весь час – працювала, підтримувала, боролася.

– Чи не страшно було по ночах бути на Майдані, у будівлі адміністрації, поруч з іще не зовсім відомими тоді людьми в чорних масках, які називали себе “Правим сектором”?

– Набагато страшніше знати, що влада відкушує тобі голову, розтоптує руки і виколює очі. Люди, з якими я була на Майдані – це ті, хто не мовчить. Вони стали для мене найближчими друзями, братами, сім’єю. Знаходитися поруч з “Правим сектором” точно страшно не було! Боятися кого? Чого? Часто я ночувала на Майдані. Інколи телефон розривався цілодобово по кілька днів поспіль.

“Результат залежить від нас”

– Напевно, в таких умовах було важко. Скільки часу ти віддавала революції? 

– Для мене – це відрізок життя, який так і назветься – “революція”. Час, коли не до роботи, не до себе. Сім’я тоді мене розуміла. Було важко тому, що від деяких людей із дня у день я чула одне і теж: це нічого не змінить, заради чого ви там стоїте? Скільки вам платять? Через вас це все відбувається. Але я розумію цінність того часу.

– Що особисто для тебе означали Майдан, революція? 

– Що ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля!

– Як ти вважаєш, який результат дала революція у Рівному? 

– Яким би ми не хотіли бачити результат, він залежить особисто від нас. І не лише під час революції. Рівняни змінюються, змінюється свідомість. Але нам потрібно вчитися зараз, як ніколи, і дуже багато працювати, щоб всі ті жертви не були марними.

За роялем композитора Володимира Івасюка у його будинку-музеї

“Внесок рівнянок у революцію можна порівняти з водою, якою підливають квіти”

– Чи змінила тебе революція, які уроки ти для себе винесла? 

– Чи змінить вас народження дитини? Так, змінить. Для мене – це народження моєї держави. Це безповоротно. Я горджуся тим, що це моя Україна. Мені революція дала урок, як бути сильним зі слабкими жіночими руками. І хороший приклад – до чого приводить бездіяльність і байдужість.

– На твою думку, який внесок рівнянок у революцію? 

– Я вперше бачила поруч із собою таку кількість жінок, які любили, дбали, допомагали і безстрашно піднімали Рівне. Тоді ці жінки вражали своєю витривалістю. Це захоплює. Наш внесок можна було б порівняти з водою, якою підливають квіти.

– А чи готова ти, якби була така необхідність, ще раз пережити Майдан і віддавати сили та час цьому? 

– Я готова боротися, допомагати, віддавати свій час до того моменту, поки від цього залежатиме життя людей. Це доля моєї країни, і я вірю у її світле майбутнє. Все буде набагато краще. Скажете, що я оптиміст? Ми ростемо, коли росте дитина – батьки тішаться. Коли росте країна – живе народ!

– Зараз багато хто нарікає, що Майдан нічого не змінив, що нема перемоги – замість однієї влади просто прийшла інша. Як вважаєш ти?

– Перемога революції – це процес. Я не очікую швидких змін. Безсумнівно, те, що відбулося – це наша спільна перемога. Але боротьба триває. Я думаю, що ми будемо задоволені тією владою, яку виховає народжена держава.

Публікацію здійснено в рамках проекту “Гендер Онлайн” за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов’язково збігаються з офіційною позицією уряду США. / Supported by the Democracy Grants Program of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Governmen

Опубліковано: 02/08/2014